Маскована депресія, або депресія з переважно соматичними проявами, є серйозною психічною проблемою, що часто залишається непоміченою не лише родичами, але й медичними працівниками. Людина не виглядає класично «депресивною», проте страждає від хронічних болей, втоми, розладів шлунково-кишкового тракту, які не мають чіткої медичної причини. Неправильна або несвоєчасна діагностика може призвести до затяжного перебігу хвороби, ускладнень або навіть самогубства.
Що таке маскована депресія
Маскована депресія (також відома як «соматизована» або «ларвована») — це форма афективного розладу, коли психологічний дистрес проявляється переважно через тілесні симптоми. Людина може навіть не усвідомлювати, що проблема психологічна. Такі пацієнти зазвичай звертаються не до психіатра чи психолога, а до терапевтів, гастроентерологів, неврологів або кардіологів.
Цей стан особливо характерний для осіб старшого віку, жінок середнього віку, а також людей, які в силу виховання чи культури уникають вираження емоцій.
Типові фізичні скарги
По-перше, виникає біль без органічної причини. Це може бути головний біль (часто тупий, затяжний), біль у спині, шиї або суглобах, а також біль у серці, який не підтверджується ЕКГ або іншими обстеженнями
Фізичними проявами депресії можуть стати порушення роботи шлунково-кишкового тракту. Наприклад, постійна нудота, відчуття важкості у шлунку, здуття живота тощо.
До проявів хвороби також відносяться вегетативні симптоми:
- Прискорене серцебиття.
- Пітливість.
- Озноб або відчуття жару без температури.
- Відчуття грудки в горлі або задухи.
Людина прокидається втомленою, навіть після повноцінного сну. Або скаржиться на відсутність енергії, млявість, небажання щось робити
Ці симптоми змінюються, варіюються і часто не піддаються медикаментозному лікуванню, якщо не усунути психічну основу.
Чому діагноз часто не ставлять
Багато терапевтів та інших фахівців не мають достатньої підготовки для виявлення психосоматичних станів. Якщо пацієнт скаржиться на біль, то логічним кроком є направлення на обстеження — замість глибшого аналізу психоемоційного стану.
Пацієнти бояться звертатися до психіатра через страх отримати «психіатричний діагноз» або через суспільні упередження, що «депресія — це вигадка» або «просто слабкість характеру».
У старших пацієнтів депресія може маскуватися під хронічні соматичні захворювання, які вже є у медичній карті, що ускладнює її виявлення.
Як родичі можуть помітити проблему
Роль родичів у вчасному виявленні маскованої депресії є критичною. Варто звернути увагу на наступні ознаки зміни поведінки:
- Людина уникає контактів, закривається у собі.
- Втратила інтерес до речей, які раніше приносили задоволення.
- Часті скарги на здоров’я без чіткої відповіді від лікарів.
- Зниження турботи про себе — гігієна, зовнішній вигляд.
- Дратівливість, сльозливість, апатія, навіть якщо вона не виражається словами.
Якщо в сім’ї є людина, яка постійно хворіє, але без чітких результатів, важливо ініціювати консультацію з психотерапевтом або психіатром, навіть якщо на перший погляд симптоми не вказують на депресію.
Методи лікування у старшому віці
Лікування депресії в осіб похилого віку має бути індивідуальним і комплексним, з урахуванням супутніх захворювань та загального стану здоров’я.
Зазвичай призначаються антидепресанти нового покоління (наприклад, СІЗЗС — селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну), які мають менше побічних ефектів і добре переносяться людьми похилого віку. Також можливе використання анксіолітиків для зменшення тривожності.
- Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) — допомагає змінити деструктивні переконання та навчити пацієнта розпізнавати зв’язок між думками, емоціями та тілом.
- Підтримуюча терапія — регулярні зустрічі з психологом, що надають емоційну підтримку.
Пацієнтам рекомендовано залучення до груп підтримки, фізична активність у межах можливого а також заняття, які приносять емоційне задоволення (творчість, садівництво, музика).
Родичі повинні розуміти, що поведінка людини з маскованою депресією не є «капризом» або «симуляцією». Їхня участь, терпіння та бажання допомогти можуть бути ключовими факторами одужання.
